Всё об этом слове:

Предложения со словом ворог

Изучите предложения со словом «ворог» чтобы лучше понять его смысл и способы употребления в текстах.

Проте, тiеi ночi, коли ми разом з Нечипайлом та Принципом сидiли у генерала i вiн запропонував фiзичну лiквiдацiю супротивника як единий дiевий метод адекватноi вiдповiдi ворогу, я чiтко усвiдомив, що саме заради тiеi хвилини, коли я почув слова генерала про «Гнiв Божий», i варто було жити цiлих сорок вiсiм рокiв, чекаючи свого часу, аби зiрка, пiд якою я народився, якщо така взагалi була, освiтила мiй шлях, дарований долею та обраний без тиску iнших.
Вiн носить свiй живiт, як орден за хоробрiсть, а його червонувато-синьо-буряковий нiс, видно, нюхае порох у кожнiй баталii, де тiльки мiць ворога можна змiряти ареометром.
Отже, як багато разiв чула Ванда на рiзних нарадах у комендатурi, треба використати це, щоб переконати людей – поразка нiмецькоi армii тимчасова, Нiмеччина – така ж велика, сильна й непереможна, а отже, заклики до саботажу йдуть не стiльки вiд ворогiв, скiльки е причиною нерозумiння ситуацii.
Вiн зрозумiв це за останнi днi, переiжджаючи верхи з одного мiсця в iнше i бачачи все, що залишив пiсля себе ворог, починаючи вiд смiття на дорогах i мотлоху, наваленого просто на мертвих або вмираючих солдатiв, до дорожнiх вказiвникiв з незрозумiлими назвами кирилицею.
І дарма Хвесько знову i знову спiвав-виспiвував на всi лади свою пiсеньку, що вiн хоч i запорожець, але не бажае з панами ворогувати, бо не гультiпака-сiрома, а господар.
На бранi, коли доводилось стояти вiч-на-вiч з ворогами, у кривавих сiчах пiд Адрiанополем, Преславою, Доростолом, коли над головами витала смерть, у довгi безсоннi ночi, коли вони – закривавленi, посiченi – лежали на холоднiй землi й не знали, що готуе iм наступний день, – завжди i скрiзь одна думка про отчину й город Киiв пiдтримувала iх, давала силу й наснагу.
Татарин взвизгнул, отпрянул, опустил от неожиданности саблю, Олег одновременно с шагом вперед повернул в воздухе ушедший ввысь клинок и опустил его на неприкрытую броней шею, потягивая на себя – сабля дошла ворогу до груди, и древоделя, не останавливая движения, выдернул ее.
У тi часи, про якi йде мова, тут, на високiй кручi, недалеко вiд землянки Анта, ще стояло – впритул одним боком до лiсу, а другим до Днiпра – городище, на валах якого пращури роду не раз сходились з ворогами, через що рови й пiски навкруг засiянi були стрiлами, людськими кiстьми, череп’ям.
Цвiтнянськi гончарi розвозили кiньми своi вироби на продаж по теренах Киiвськоi, Херсонськоi, Полтавськоi губернii, заiжджали аж на Подiлля – i одноразово виконували ролю далеких розвiдчикiв, привозячи вiдомостi про своiх i ворогiв з дальших околиць.
А що ворог на нього ворожив, сердюк анiтрохи не сумнiвався, бо вiн вiдчув не лише сам факт ворожiння, але й те, що через багато рокiв назвали б «його стиль», i був певен, що то не стиль старого ворожбита, який так i не назвався, отже, шукати його мiг лише ворог.

Действия:

Скачать в doc