Ця одежина була куцою та вузенькою, звiсно ж, дитячого розмiру, проте диво-жiнцi – саме в мiру.
Дорога моя – Володимирка, хоромина – сибирский острог, а хлеб да одежина – казенныи, не просто казенныи, а клейменныи, арестантскии».
На папертi сидiла тiльки одна старчиха, Гопченчиха, свiтила бiльмом лiвого ока, висхла, обличчя в зморшках, одежина благенька, але чиста, в акуратних латках.
І лише Максим Тесля не пiддався модi й перебиваеться в потертiй шинелi, в якiй прибув з Краматорська, хоч та одежина вже давно не здатна приберiгати хоч якесь тепло над душею.