» – як усерединi займаеться й шириться його вогка бубнява горяч, ох, ця хвилина, все – задля неi, побудь, ох побудь ще, не йди, глибоке зiтхання, вiн виринув iз неi з таким промитим од лiт, розгладженим вологою пiдсвiткою щастя лицем, аж зiр iй заступили мимовiльнi сльози нiжности, в тих сльозах худий i гострорисий, насторчений вухами й вилицями сiльський повоенний пацанок – батько в таборi, пiсля нiмецького полону, мати в колгоспi на буряках – стояв iз патичком на вигонi, вперше вражений розлитим уздовж обрiю, скiльки сягало око, черленим золотом заходу в димно-сизому клоччi хмар, свiт горiв i мiнився, все це було в його картинах, вивiльнити того пацанка з цього мовчазного й жорсткогубого, добре задбаного й охайно поголеного мужчини – «Ти не родила