Нинi поширений погляд на селянство як на виключно пригнiчену верству, яка не отримувала бажаного («землi i волi») вiд влад та урядiв через утопiчнiсть пропонованих проектiв розв’язання земельного питання, демагогiчнiсть та нездатнiсть вчасно i якiсно здiйснити реформи (Центральна Рада та Директорiя) або репресивний тиск (гетьманськоi, бiльшовицькоi, денiкiнськоi влад).
Спроби Тимчасового уряду i Центральноi Ради зламати становiсть селянськоi юрисдикцii,– читаемо далi,– ввести селянство в орбiту державного права не мали значних успiхiв.
Рушiйними силами цих спроб були «общинне селянство i селяни-власники iндивiдуальних господарств», спiльна мета яких полягала в лiквiдацii великого помiщицького, церковного i державного землеволодiння.
Краiнi потрiбен хлiб – i вони, велелюдна армiя робiтничих кореспондентiв, роблять усе можливе, а iнодi й неможливе, аби навернути на шлях iстинний украiнське селянство, змусити дiлитися зi своiм братом, який мешкае в мiстi й робить усе, аби Украiна стала iндустрiальним центром, аби технiчний прогрес, народившись та сп’явшись на ноги саме в мiстах, повернувся до сiл у виглядi автоматизованих засобiв працi, аби.