Одного разу, коли пiшов у гриби, зустрiв на звiринiй стежцi бiлу, немов весняна хмарка, дiвчинку, що зривала медунки й зозульчинi чобiтки, вона вiддалялась путiвцем у Потоки, звiдки визирала солом'яним дахом самотня хатка вдовицi Марii Слобiдськоi, й Мирон пiшов слiдом за дiвчам, та дiйти до обiйстя збоявся