У нього була матова шкiра, довгi, немов у жiнки, вii, загнутi догори, тонка шия i лискуча вiд гелю чуприна.
Ще не пiдвелися трави, ще торiшнi ковили ворушили сивими чупринами, а вже зазеленiли при долинi козельцi й веронiка, а по балках – ряст, пiдвели в болотах гострi списи очерети, прорiзався з води першими гостряками татарський шабельник, й скрiзь по видолинках червоно заполум’янiли тюльпани.
Його чуприна була розкуйовджена й стояла, мов копиця сiна, завихрена вiтром.
Вже у литаврника впрiла чуприна, вже паламарi винесли з церковного притвору та поставили на снiг маленького горiхового столика, накрили його килимком, уже бунчужний уткнув у замет пiд церквою стяг – зелена камка затрiпотiла, й затрiпотiв на нiй образ архiстратига Михаiла, який погрожував мечем усiм ворогам вiри христовоi.